РОЗСТА́ННЯ, я, с. Те саме, що розстава́ння. Ніколи не здається милий таким милим, дорогим, як у саму годину розстання..! (Н.-Лев., І, 1956, 91); Діти все прощалися й не могли розлучитися.. І Прісине серце солодко щемить, перший біль розстання карбується на душі (Ю. Янов., Мир, 1956, 161).
◊ На розста́нні — те саме, що На розстава́нні (див. розстава́ння). На розстанні зупинився [Тур], поглянув на притихлу дівчину (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 770).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 815.