РОЗСМИ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розсми́кати; // у знач. прикм. Дерев’яні східці привели черницю і капітана під низьке склепіння до оббитих розсмиканою повстю дверей у товстій стіні (Перв., Оповідання.., 1970, 128); * Образно. Сонце мляво пливло над обривками розсмиканих хмарок (Логв., Літа.., 1960, 214).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 811.