РОЗСЛА́БЛЮВАТИ, юю, юєш і РОЗСЛАБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗСЛА́БИТИ, блю, биш; мн. розсла́блять; док., перех.

1. Робити фізично та психічно слабим, кволим, немічним. [Столяренко:] Навіщо ж ви себе пригнічуєте, розслаблюєте себе? (Голов., Драми, 1958, 153); На мить Білогрудові уявився гострий запах карболки в автобусі, щось таке, що розслабляло й пригнічувало людину (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 39); Старий замовк. Молитовна екзальтація розслабила його вкрай, зігнула, згорбила (Ле, Наливайко, 1957, 16); Видно, втома розслабила його, і він уже спав (Тют., Вир, 1964, 381); // Робити ненапруженим, млявим; знімати напруження. Розслабити м’язи.

2. перен. Робити слабим, пасивним, нездатним протистояти кому-, чому-небудь. Завирував неп, треба було не розслаблювати бойового, класового духу комсо-молії, гартувати її до нових боїв (Донч., VI, 1957, 610); Успіхи не повинні розслабляти нашу волю, наполегливість, прагнення до дальшого піднесення народного господарства, до розвитку науки і техніки (Літ. газ., 18. IV 1961, 2); Не дамо розпачу і жалості від видовища страшних руйнувань і звірств, вчинених фашистськими варварами, розслабити наші душі (Довж., III, 1960, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 810.