РОЗСКА́КУВАТИСЯ, уємося, уєтеся, недок., РОЗСКО́ЧИТИСЯ, чимося, читеся, док., розм.

1. Швидко розбігатися, відскакуючи, відплигуючи в різні боки (про всіх або багатьох). Овечки бекали та мекали, розскакувались на всі боки й піднімали з шляху страшенну пилюгу… (Мирний, І, 1949, 243); Новаки сипонули врозтіч. Однак Хомі здалося, що вони розбіглися не досить прудко. — Е-е, хіба так гвардійці розходяться? Гвардійці розскакуються, як пружини! (Гончар, І, 1954, 298); Почувши галас, він хутко прибіг з другого кінця базару, загрожуючи своїм сюрчком. Юрба розскочилась (Мик., II, 1957, 345).

2. Розірвавшись, розколовшись, розпадатися на частини. Барикада гостро затріщала й одразу запалала. Дошки й бочки.. розскочилися й далеко розлетілися по брукованій вулиці (Епік, Тв., 1958, 369); // Із силою роз’єднуватися (про що-небудь з’єднане, зчеплене). Старий Вірний, намацавши в темних сінях ручку хатніх дверей, шарпнув їх на себе.. Розскочилися обидві половинки (Логв., Літа.., 1960, 16).

3. Від удару, поштовху і т. ін. розпадатися, розламуватися на шматки. Він зачепив тарілку, і тарілка брязнула об підлогу і розскочилась (Н.-Лев., IV, 1956, 145); Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув, Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь (Л. Укр., IV, 1954, 137); Улянка вибрала величезного гарбуза, жовтогарячого, як охра, з білим черевом. Підняла й розбила об поріг. Гарбуз важко хрякнув, розскочившись на дві половини (Донч., IV, 1957, 67); // перен. Лопатися, тріщати від болю, думок, якихось почуттів і т. ін. (про голову). Голова палала, розскакувалась од думок (Гр., II, 1963, 285); // перен. Розриватися від тяжких переживань, страху і т. ін. (про серце). Горпина, слухаючи прокльони дідові, обмирала з страху.. Боялася і спитатися, щоб не розірвати зовсім свого серця… Воно й так у неї як не розскочиться! (Мирний, І, 1954, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 809.