РОЗСЕ́РДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розсе́рдити. Лукія, розсерджена неохайністю в хаті, зауважує: — Тільки ж не забудьте віника туди прихопити, щоб сміття не заводилось (Гончар, Тронка, 1963, 90).

2. у знач. прикм. Який розсердився, перебуває у стані роздратування, обурення, гніву. Не вспів він ще гаразд і воріт причинити за собою, — як уже на його напустилась розсерджена молодиця (Мирний, І, 1949, 129); // Який виражає роздратування, обурення, гнів. Баронеса почала читати, її розсерджене обличчя стало випогоджуватись, либонь щось приємне читала (Л. Укр., III, 1952, 546).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 802.