РО́ЗРУХ, у, ч.
1. Велика, безладна метушня, біганина. Я й досі пам’ятаю, .. де ярмарок стояв; шумить мені досі увесь той гук, гомін, розтіч і розрух (Вовчок, VI, 1956, 230).
2. Заколот, бунт людей, обурених, невдоволених чим-небудь. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. до великого розруху (Фр., XVI, 1955, 415); А ви, три Мстиславенки славні, З доброго гнізда шестокрильці кохані! Не боями, не розрухом собі землі добували… (Мирний, V, 1955, 272); Університет [Київський у 1884 р.] справляв ювілей свого існування, який закінчився студентськими розрухами й замкненням університету на півроку (Сам., II, 1958, 390).
3. Тривога, замішання; сильний переполох. Страшний розрух зробився в селі (Фр., VI, 1951, 93); Есесівці поїхали десь далі, нічний розрух скінчився, злякані люди виповзали з прикрить (Загреб., Шепіт, 1966, 82).
4. Розбрат, незгода де-небудь або між кимсь. — Такий там розрух, що батько сина, а чоловік жінку забувають, як звати… (Вовчок, VI, 1956, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 798.