РОЗРИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розри́ти. Начетверо розкопана, Розрита могила (Шевч., І, 1963, 222); В широкому полі, розритому весняними гірськими водами, осіла, вкопалася в грунт огрядна споруда військової.. залоги (Ле, Право.., 1957, 194); *Образно. Горить, розцвітається море, розрите кормою… (Гончар, III, 1959, 182); // у знач. прикм. Вітер скуб солому по стріхах, а на розриті городи спускались хмари ворон (Коцюб., II, 1955, 77); Народ повалив од сільбуду гомінкими юрбами, і за кілька хвилин весь майдан став як розритий мурашник (Головко, II, 1957, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 792.