РОЗРА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., рідко. Заподіювати рану кому-небудь. До ганку на щастя підкову прибито. Без неї буланий розранив копито (Воронько, Тепло.., 1959, 118); *Образно. І до неї доторкнулося те вугля, розранило остатній.. куточок її серця (Фр., VII, 1951, 16); // Роз’ятрювати (рану). При душевнім вдоволенні чоловік забуває про те, що перебув і перетерпів, аж знову нові невдачі розранюють старі, давно загоєні рани (Кобр., Вибр., 1954, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 787.