РОЗРА́ДА1, и, ж.
1. Те, що приносить заспокоєння, полегшення в горі, печалі. І знов моя дальня дорога, Розрада й відрада моя! (Мал., Запов. джерело, 1959, 166); Єдина розрада, яка могла сяк-так врівноважити батькові зіпсутий і нервовий настрій, то було рішення алгебраїчних задач (Смолич, II, 1958, 34); Віра розуміє своє безсилля, і від того ще тяжче у неї на серці, єдиною розрадою в неї стають сльози (Шиян, Баланда, 1958, 183).
2. розм. Втіха, розвага. А тепер я не знаходжу Для серця розради (Фр., XI, 1952, 26); Заремба цілу ніч і день блукав у лісі за містом, шукаючи собі розради (Сміл., Крила, 1954, 91); Кожен покупець, вибираючи собі розраду, мусив, звісно, подмухати в сопілку, в другу, в третю (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 244).
РОЗРА́ДА2, и, ж.
1. Сварка, ворожнеча, відсутність єдності, узгодженості дій, думок. Там сталась розрада: Голота кричить, що віддатися [у бран] слід, Бо з голоду пухне та пада, А зла старшина, їм усім навпроти, Гвалтовно жада на погибель іти… (Стар., Поет. тв., 1958, 213); Ти, розлуко, ти, розрадо, Розлучила сестру з братом, І ще й сина із ненькою (Ус., На.. берегах, 1951, 133).
2. рідко. Стан заглиблення в свої думки; роздуми. Вернувся [співець] додому у тяжкій розраді І сумно схилив своє чоло (Л. Укр., І, 1951, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 787.