Про УКРЛІТ.ORG

розпущений

РОЗПУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпусти́ти. У серпні 1912 р., після закінчення строку повноважень, III Державна дума була розпущена (Іст. УРСР, І, 1953, 669); Між ними пишалась.. дівчина з романтично розпущеним по плечах волоссям (Вільде, Сестри.., 1958, 451); Він нагадував алюмінієвого орла з широко розпущеними крилами (Трубл., І, 1955, 144); Знайдіть мені сьогодні Важку перлину владарки Єгипту, Розпущену в вині, — і я скажу, Що вмієте любити ви (Мисик, Біля криниці, 1967, 265); // у знач. прикм. Свої розпущені кучері вона перевила зеленою оксамитовою стрічкою (Н.-Лев., І, 1956, 196); Всі розпущені нитки треба знову змотати на клубочки (В’язання.., 1957, 4); Василь.. на всю силу б’є ціпом по розпущених снопах (Кос., Новели, 1962, 180); // розпу́щено, безос. присудк. сл. Дзвінкоголосий асканійський хор хлопчиків було розпущено (Гончар, II, 1959, 29); Волосся розпущено по плечах, як у іспанки (Тют., Вир, 1964, 451).

2. у знач. прикм. Який розпустився, розкрився під дією тепла, сонячного проміння (про бруньки, листя, квітки); // Який вкрився листям, квітами (про рослини). І другу я березу тут побачив, Що серед моря зелені нової, Ще тільки-но розпущеної, тихо Стояла, опустивши довгі віти (Рильський, III, 1961, 170).

3. у знач. прикм., перен. Неслухняний, нестриманий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 786.

вгору