Про УКРЛІТ.ORG

розпучливо

РОЗПУ́ЧЛИВО, діал. Присл. до розпу́чливий. — Якщо ти не хочеш втікати, — вигукнув він розпучливо, — то візьми цю шаблю й вбий мене!.. (Стар., Облога.., 1961, 88); — Боже, боже, боже! — зойкнула Марія і вдарила розпучливо долоню об долоню (Коб., II, 1956, 37); — Ти борись, не давайся… — розпучливо дивився він їй у вічі (Мик., II, 1957, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 785.

вгору