РО́ЗПУСК, у, ч.

1. Дія за знач. розпусти́ти, розпуска́ти 1, 8. Всі гуртом випровадили Антося з дому і остались ждати до нового розпуску — до Великодня (Свидн., Люборацькі, 1955, 29); Пленум Всеукраїнського комітету незаможних селян у березні 1933 р. ухвалив постанову про їх [комнезамів] розпуск (Іст. УРСР, II, 1957, 396); Здавалось Іванові, що за розпуск таких вістей та жде Пазю вічний кримінал (Март., Тв., 1954, 389).

2. заст. Послаблення вимогливості до кого-небудь. — Через твій, каже, розпуск двох робітників утеряли! (Вовчок, І, 1955, 140).

3. спец. Причіп без кузова. Розпуск, зчіплюваний з автомобілем-тягачем, призначений для перевезення довгомірних вантажів (Підручник шофера.., 1960, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 782.