РОЗПУ́КЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до розпу́кнути. Збирають тільки цілком розпуклі квітки-кошики (Лікар. рослини.., 1958, 73); // у знач. прикм. Сади ще не заволоклися бахромою розпуклої брості, але на пагорбах уже зеленіла трава (Гур., Наша молодість, 1949, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 782.