РОЗПРОСТИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗПРОСТЕ́РТИСЯ, тру́ся, тре́шся, док.

1. Займати велику площину, далеко простиратися. З його вікон падало матове світло, і ліниво розпростирався довжезний сад за ним (Коб., II, 1956, 17); Синім благосним шатром розпростерлося небо (Хотк., II, 1966, 42).

2. Лежати вільно, у невимушеній позі. Жінка лежала ницьма, розпростершись долі (Л. Укр., III, 1952, 179); Мар’яна.. скочила на ліжко, розпростерлась на ньому, закинувши руки за голову (Стельмах, II, 1962, 400).

3. перен. Запобігати перед ким-небудь, поступаючись своєю гідністю; плазувати. [Нечай:] В Парижі інтелігенція привітала російського царя, розпростерлась перед ним (Сміл., Черв. троянда, 1955, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 780.