РОЗПО́РОТИЙ, РОЗПО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розпоро́ти. Спалахувала [війна] кровавим блиском розпоротих у лютім побоїщі животів та пробитих до мозку голів (Крот., Сини.., 1948, 13); *Образно. Жорстокий досвід буряних ночей, Світань, розпоротих важким багнетом (Перв., І, 1958, 207); // у знач. прикм. Тоня.. жваво висмикує із розпоротої обшивки скловати зовсім чистої (Гончар, Тронка, 1963, 238); Дагаров.. похапцем витягав щось із розпореного сінника (Панч, I, 1956, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 775.