РОЗПЛІ́СКУВАТИ і РОЗПЛЕ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПЛЕСКА́ТИ, розплещу́, розпле́щеш і рідко розплеска́ю, розплеска́єш, док., перех.

1. Схлюпуючи, розливати, розбризкувати (рідину). — Ставайте отут, Савочко, я вам зіллю. — Щедро зливає Настя, аж розпліскує (Гончар, Таврія, 1952, 39); Потягнувся [Хмельницький] рукою до кухля з водою. Розплескуючи, налив у порцелянову кварту (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 629); Забряжчи, золоте відеречко, Розплещи дзвонкової води (Мал., Звенигора, 1959, 149); * Образно. Над незвично тихим селом місяць розплескує прозорі потоки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 550).

2. Б’ючи по чомусь або натискуючи на щось, робити його плескатим. Руки бігали по тісті, виробляли шишки, викачували, розкачували довгі качалочки, розпліскували, вирізували зубчиками (Н.-Лев., III, 1956, 73); Силач розіслав на спориші ряднину. На груди йому поставили ковадло й поклали залізну штабу, яку мали розплескувати (Шиян, Баланда, 1957, 133); З золота можна розплескати лист завтовшки як цигарковий папір (Укр. золотарство, 1970, 6).

3. перен., зневажл. Розголошувати яку-небудь таємницю. [Палажка (одна):] Ну, вже й сваха Гапка! Словечка їй ніколи не можна сказати, зараз розплеще!.. (Кроп., II, 1958, 166); — Між отими двадцятьма членами на Закарпатті неодмінно знайдуться такі, які розплещуть усі таємниці (Скл., Карпати, II, 1954, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 769.