РОЗПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.

1. Плюючи, викидати з рота слину. — Прокляті! щоб ви.. не мали поради в своїх дітях! — шептав він.. і розпльовував слину на всі боки (Мирний, І, 1954, 14); // Випльовувати що-небудь разом із слиною. Як таку рибу їсти, то тільки хліб розпльовувати (Чуб., І, 1872, 238).

2. перен., розм. Виявляти зневагу, презирство до кого-небудь. — Отак його [чоловіка] й держи коло себе. Де ласкою, а де й гнівом. Та не будь дуже солодкою, бо розлиже. І гіркою не будь, бо розплює (Кучер, Трудна любов, 1950, 417).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 771.