РОЗПЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розпекти́. Молот знову бгав і місив розпечене залізо (Сенч., На Бат. горі, 1960, 17); Мріється [Орисі] далеке небо безхмарне, білі розпечені палом мури, сліпуче сонячне сяйво (Стар., Облога.., 1961, 7); Розпечені за день скелі ще дихали згори на бійців ніжним теплом (Гончар, Новели, 1954,66); З розпеченими обличчями, обілляні потом, замазані болотом, метушаться люди коло вогню (Коцюб., І, 1955, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 760.