РОЗПАТЯ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., зневажл. Вести багатослівні, беззмістовні розмови, говорити дурниці, нісенітниці; патякати. Вітя почав розпатякувати про те, що таке любов і до чого вона доводить (Вас., II, 1959, 174); // Говорити те, чого не можна розголошувати; базікати. — Він тут що хоче, те й робить, розпусник такий…— Ну ти, стара, не дуже-то розпатякуй, бо як дізнається пан… (Добр., Очак. розмир, 1965, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 758.