РОЗПАНА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗПАНА́ХАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Різким рухом, з силою рвати на частини, шматки що-небудь; розривати, роздирати. [Роман:] Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли (К.-Карий, І, 1960, 372); Василько лазив на дерево і розпанахав штани (Гур., Друзі.., 1959, 93); * Образно. Ось шкваркнуло… вогняна стріла розпанахує небо… (Мирний, І, 1949, 145); // безос. — А це міна як бахне, так і розпанахало на мені всю гімнастьорку (Панч, В дорозі, 1959, 142); // Ранити, розрізаючи, розсікаючи або розриваючи чим-небудь гострим або ко́лючим. — На ножа! розпанахай мені груди, виріж моє серце (Н.-Лев., IV, 1956, 242); — Якось мені мати наказала врізати хліба, а я палець до кістки розпанахав (Збан., Курил. о-ви, 1963, 53); // Убивати чим-небудь гострим або ко́лючим. [Зінька:] Учора кинулася на мене ряба корова і мало-мало не розпанахала мене (Кроп., II, 1958, 33).

2. Різким рухом розчиняти, розкривати що-небудь на обидва боки. Розпанахати вікно; // Різким рухом розстібати одяг. Вона встала. Розпанахала на грудях жакетку (Грим., Незакінч. роман, 1962, 325).

3. перен. Раптово порушувати (тишу, спокій). За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу (Довж., І, 1958, 70); Йому боляче зробилося, що не може взяти скрипку й розпанахати передвечірній спокій вулиці (Ле, Міжгір’я, 1953, 297); // безос. Хвилини очікування були неймовірно довгі. Раптом гулко розпанахало тишу (Десняк, Опов.., 1951, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 757.