РОЗПА́ЛУБКА, и, ж., спец.

1. Розбирання опалубки бетонних і залізобетонних конструкцій чи споруд після того, як бетон набуде достатньої міцності. Піддон з панеллю по конвейєру надходить до камери термічної обробки. При розпалубці плівка легко відокремлюється від поверхні бетону (Веч. Київ, 19.II 1970, 1).

2. В архітектурі — додаткові склеписті частини основного склепіння. Якщо малі по височині і отвору циліндричні склепіння перетинаються з більшими склепіннями, то вони утворюють розпалубки (Архіт. Рад. Укр., 3, 1941, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 756.