РОЗОХО́ЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розохо́тити. Навіть Ватя, розохочена тією біганиною, не втерпіла і побігла слідком за гуртом (Н.-Лев., IV, 1956, 78); Хлопець тріумфував перемогу над партнером. Розохочений, він вирішив запропонувати пасажирам зіграти з ним бліцтурнір (Трубл., Мандр., 1938, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 754.