РОЗОРИ́ТЕЛЬ, я, ч., розм. Той, хто розоряє або розорив кого-, що-небудь. Він в неї і дурний, і божевільний, і розоритель, і.. через нього вона з дітьми у старці піде (Кв.-Осн., II, 1956, 135); — Та не розоритель ти?! Ну, що я тепер скажу їм?.. (Мик., Кадильниця, 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 753.