РОЗНЕРВО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до рознервува́ти. [Сімон:] Він розлютився,— дуже був тоді, неборак, рознервований (Фр., IX, 1952, 9); Іван йому нічого не відповів і, рознервований, пішов додому (Збан., Любов, 1957, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 750.