РОЗМІ́РЯТИ див. розміря́ти.
РОЗМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко РОЗМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідко РОЗМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Міряючи, визначати величину, розміри чого-небудь, відстань між чимсь. Він задуманий ходив, розміряв ступнями гору і викладав, що і де вибудувати (Мирний, IV, 1955, 159); Учні викопали глибокі ями, засипали в них глину та перегній. Кілька днів кипіла робота. Розміря́в площу Орел, але не відставала і Елеонора Степанівна (Збан., Малин. дзвін, 1958, 197); // Міряючи, ділити що-небудь. Аж ось на третій рік — чуємо, якась комісія їде в село, пасовисько розмірювати (Фр., II, 1950, 48); — Кажуть, що неправильно Цимбал панську землю розміряв (Гончар, II, 1959, 157); Хоч і завтра постановила б громада землю забрати, не яка й морока була б: землеміра викликати та й хай розпланує, розмірить і квит (Головко, II, 1957, 258); // Міряючи, визначати місце для чого-небудь. Межовщики [межовики] там розміряли. Кілочки в землю забивали, На знак, де військові стоять (Котл., І, 1952, 282); До вечора він устиг розміряти місця своїх майбутніх будівель, позабивати по кутках кілочки (Стельмах, II, 1962, 347); Не поспішаючи, години за півтори батько з дочкою майже наполовину розміряли квадрати (Трубл., Шхуна.., 1940, 43).
2. Заздалегідь визначати свої можливості, силу, ступінь вияву чого-небудь і т. ін. Може, не кожен розмірює, чи витримають сили,— а бути ж незламним і залізним — ой як хочеться! (Тич., III, 1957, 462); [Воронін:] Що ж … Роби, як знаєш … Я попередив … Радив би тільки розмірити свої сили і стан своїх нервів (Лев., Нові п’єси, 1956, 33).
3. Наперед намічати розпорядок, правила чого-небудь, послідовність у чомусь і т. ін. В людей, що до праці гарячі, учитися кожному з нас — краси богатирської вдачі, умінню розмірювать час (Тич., Зростай.., 1960, 25); Живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, вір мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила і відклала на завтра (Л. Укр., V, 1956, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 743.