РОЗМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розмо́вляться; док., заст.

1. Порозмовляти. — Жінко! — каже Павло,— люба моя, кохана! подивись на мене, розмовся зо мною! (Вовчок, І, 1955, 168); // Порозумітися. Він навіть встиг розмовитися з литвином, що поганенько говорив по-російськи (Ірчан, II, 1958, 271).

2. Розговоритися. Ми розмовились про з’їзд, про реферати (Драг., II, 1970, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 747.

Розмовитися, влюся, вишся, гл. Поговорить, переговорить. Грин. III. 347. Не розмовившись з головою, до чогось инного не важся. Ном. № 5837. Ой зачекай, дівчинонько, розмовся зо мною. Чуб. V. 375.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 52.