РОЗМО́ВА, и, ж.
1. Словесний обмін думками, відомостями і т. ін. між ким-небудь. Максим устав. За ним прокинулись деякі другі; почалась товариська розмова (Мирний, І, 1949, 224); — Облишмо цю розмову, — сказала, посумнівши, Оксана. — Як ви можете… (Гончар, Бригантина, 1973, 150); // Обмін думками, відомостями за допомогою міміки, жестів і т. ін. Лікар входить справа. Олімпіада Іванівна кидається до нього, показує на Любу, мімічна розмова між ними (Л. Укр., II, 1951, 62); Бачу мужчину й жінку, що мовчки сидять. Одне тримає сірника, а друге швидко перебирає пальцями обох рук. Це закохані глухонімі, що почали свою розмову десь при світлі ліхтаря й кінчають її тут (Ю. Янов., II, 1958, 22); // заст., рідко. Діалог у літературному творі. Треба їх [байки] .. гаразденько вигладити, а деякі і зовсім переробити, розмову в їх поширити (Мирний, V, 1955, 381); // Чиї-небудь слова, вислови; мова, розповідь. Мелашка була з поетичною душею.. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень (Н.-Лев., III, 1956, 311); Отець Вікентій з розмов отця Миколая ще раніше довідався, що в того є три дочки на відданні (Стельмах, І, 1962, 265); // Спосіб висловлювання, властивий кому-небудь; манера говорити, висловлюватися. Твоя розмова, постать і вигляд твій — Все разом свідчить: римлянин, римлянин (Зеров, Вибр., 1966, 338); // Бесіда з ким-небудь, перев. ділового змісту, з певною спрямованістю. [Кречет:] Товариш Берест, я прошу вас одкласти нашу розмову, я погано себе почуваю … (Корн., І, 1955, 113); Я вступаю до смуги повсякденних інтересів, приїздів на фабрику ранком, переглядів, розмов, директив, сварок, мон-тажів — усього того, з чого складається ціле наше життя (Ю. Янов., II, 1958, 36); // Тема або зміст обміну думками, бесіди. Я старався заспокоїть себе: адже то були звичайні господарські розмови, які ведуться скрізь всіми… (Коцюб., II, 1955, 358); — Мій розум швидко втомлюють розмови і про вільну конкуренцію, і про економічну еволюцію (Стельмах, I, 1962, 18); // перев. мн. Чутки, поголоски. По селу йшли розмови про Гудзя. Оповідали, що він у гніву забив ломакою вола (Коцюб., II, 1955, 28); // перев. мн. Негативні висловлювання, нарікання на чию-небудь адресу; осуд чиїхсь дій, вчинків, поведінки і т. ін.; пересуди. — Всі ж ми однаково не спали: і я, і вони. То чи ж мені ноги посудомить — вистояти якусь годину? А не стань — одразу розмови почнуться!.. Взявся, скажуть, Хома собакою на земляків… (Гончар, III, 1959, 309); // Легка, невимушена балаканина. Скоро хазяїн попадає до нас і хоч ми горілки не п’ємо, зате готова приємна розмова, і ми зав’язуємо вузлик нашої знайомості (Коцюб., II, 1955, 237); Трималися [кадровики] окремою групкою і швидко зав’язували розмови з молоденькими дівчатами (Тют., Вир, 1964, 307).
Без розмо́в — не роздумуючи, не беручи до уваги сумнівів, заперечень; не говорячи ні слова; мовчки; Вести́ розмо́ву — говорити, розмовляти. Довго стояли. Василь та Олександра під вербами край ставка і вели розмову (Коцюб., І, 1955, 64); — Та чи з тобою ж про сі речі вести розмову? (П. Куліш, Вибр., 1969, 131); Вступа́ти (вступи́ти, захо́дити, зайти́, встрява́ти, встря́ти, втруча́тися, втру́титися і т. ін.) в розмо́ву з ким; Заво́дити (завести́, зав’я́зувати, зав’яза́ти, зня́ти, повести́ і т. ін.) розмову з ким — починати говорити з ким-небудь. Уже без серця вступає Чіпка в розмову (Мирний, І, 1949, 313); Митю Михайло Іванович любить сердечно і часто заходить із ним у довгі розмови … (Рильський, Веч. розмови, 1964, 54); — Я, я, Катре, вас кликала,— зразу ж і встряла [Докія Петрівна] в розмову (Головко, II, 1957, 193); — Все пам’ятаю,— засміявся Тимко.— Все, та не все, — втрутився і собі в розмову Гаврило (Тют., Вир, 1964, 228); Він любив заводити з Шурою статечні розмови про угорського адмірала (Гончар, III, 1959, 200); Їй хотілося зав’язати розмову з приїжджою, але Варвара не озвалася (Перв., Дикий мед, 1963, 18); Максим думав, як би зачепити зятя, як би зняти з ним розмову (Коцюб., І, 1955, 36); Повела розмову мати із дочкою (Гонч., Вибр., 1959, 82); Зво́дити (звести́, поверта́ти, поверну́ти, перево́дити, перевести́ і т. ін.) розмо́ву на кого — що — починати говорити на іншу тему. Потім, так ніби непомітно, зводила [свекруха] розмову на діти, починала захвалювати їх взагалі (Хотк., II, 1966, 44); Я знаю, що режисер опиратиметься, треба скоріше повертати розмову на інше (Ю. Янов., II, 1958, 26); Грицько переводить розмову на інше (Стельмах, II, 1962, 392); От і вся розмо́ва — на цьому й кінець; Пуста́ розмо́ва; Пусті́ розмо́ви — непотрібна, беззмістовна балаканина. [Деїфоб:] Я не для загадок прийшов сюди, не для пустих розмов. Кажу виразно, що ти заручена (Л. Укр., II, 1951, 280); Непримиренна боротьба з паперовою тяганиною і бюрократизмом, пустими розмовами на засіданнях, вимогливість до товаришів — ото й були ті основні риси ленінського стилю роботи (Знання.., 1, 1969, 2); Розмо́ва іде́ (йшла́, пішла́, захо́дить, зайшла́, тече́, текла́, то́читься, точи́лася, веде́ться, вела́ся і т. ін.) — хтось говорить про кого-, що-небудь. Там, у хаті, у теплому затишку, іде тепла розмова … (Мирний, І, 1954, 339); Розмова йшла за режисерів, яких я мусив узяти (Ю. Янов., II, 1958, 18); Між танцями зайшла розмова у дівчат з парубками: чи добре із багатою одружитись? (Вовчок, І, 1955, 191); Серйозна, вдумлива тече між ними розмова (Гончар, II, 1959, 407); Розмова велася довго, коло години (Коцюб., II, 1955, 192); Розмо́ва не в’я́жеться (не в’яза́лася, не кле́їться, не кле́їлась) — розмова не виходить, не налагоджується. Розмова не в’яжеться. Юра смокче патичок (Смолич, II, 1958, 47); Сиділи, мов давні приятелі, становий — на покуті, багатир-козак — навпроти .. Розмова не клеїлась: перескакувала з одного на друге (Мирний, І, 1949, 375); Ті́льки й розмо́ви про (за) кого — що — хто-небудь весь час говорить про когось, щось. — Цілий вечір тільки й було розмови, що за церкви, за монастирі (Н.-Лев., VI, 1966, 26); У селі.. тепер — тільки й розмови було про скорий князів приїзд (Хотк., І, 1966, 95); [Костомаров (до Шевченка):] Ну, діждався? (до Чернишевського) Тільки й було розмови в нього, що про вас (Тич., І, 1957, 329).
2. нар.-поет. Уживається як пестлива назва любої, коханої людини або як звертання до неї. Ой, од моря та й до моря Битая дорога … Куди їдеш-од’їжджаєш, Любая розмово? (Укр.. лір. пісні, 1958, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 746.