РОЗМЕЖО́ВАНИЙ, а, е. Діснр. пас. мин. ч. до розмежува́ти. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов’янськая земля (Шевч., І, 1963, 142); «Гарт» і «Плуг» розмежують свою роботу приблизно по тій лінії, по якій розмежована робота профспілок і комнезамів (Еллан, II, 1958, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 737.