РОЗМА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗМАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. неперех., чим і без додатка. Робити поривчасті махові рухи чим-небудь. У воротях свого двору догнала Горпина Якова, що ішов похнюпившись, і Свирида, що, розмахуючи, щось розказував йому (Мирний, І, 1954, 266); Михайло розмахував косою, гострив її, не даючи собі спочинку. Парубок хотів здивувати цю молоду жінку доброю роботою (Томч., Жменяки, 1964, 114).
2. перех. і неперех. Широко розводити, розкидати в боки (руки, крила і т. ін.). Він знов розмахнув дужими руками, немов збираючись розбивати ними скали (Фр., II, 1950, 8); Розмахнув [Віталик] руки, і вона просто в обійми падає йому (Гончар, Тронка, 1963, 160).
3. перех., розм. Різким рухом відводити вбік, піднімати руку або якийсь предмет (перев. для удару, кидка). Тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі (Коцюб., II, 1955, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 736.