РОЗМАГНІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розмагні́тити.

2. у знач. прикм. Позбавлений магнітних властивостей (про яке-небудь фізичне тіло, прилад і т. ін.). Розмагнічена сталь.

3. у знач. прикм., перен., розм. Позбавлений активності, енергії; безвольний, бездіяльний, пасивний; // Позбавлений смислової насиченості, гостроти. Один пише так, ніби на звалища зносить оберемки розмагнічених слів — мертвих шаблонів, а в другого — всі слова намагнічені, між ними діє велика сила зчеплення (Літ. Укр., 11.V 1971, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 733.