РОЗМ’Я́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розм’я́кнути. Олекса зійшов з стежки і городом, грузнучи по самі кісточки в розм’яклій землі, пішов додому (Мушк., Серце.., 1962, 167); Ступаючи розм’яклими, непевними ногами, Сидоренко вийшов у коридор (Собко, Звич. життя, 1957, 247); Марія ніяково дивиться на розм’яклу постать Євдокима і рівно іде вперед (Стельмах, І, 1962, 225); Всі зрозуміли, що зараз почують якусь радісну звістку. Вона тремтіла в теплому, розм’яклому погляді санітара. — Ясногорська повернулась! — гукнув Шовкун (Гончар, III, 1959, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 749.