РОЗЛЯ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Лякаючи, розганяти, примушувати розходитися, розбігатися, розлітатися і т. ін. кого-, що-небудь. Були перекази, нібито колись на цьому острові жило багато лебедів, поки їх не перебили та не розлякали (Трубл., Шхуна.., 1940, 10); Я вже збагнув — рибалки, хоч люди й веселі та гомінкі, в час рибальства небагатослівні. Може, то вони бояться рибу розлякати в морі? (Збан., Мор. чайка, 1959, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 733.