РОЗЛЮТІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до розлюті́ти. Розлютілі яничари тягли їх [хлопчиків] за вуха і очкури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 731.