РОЗЛУ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех. Очищати, звільняти що-небудь від зовнішньої оболонки (шкаралупи, лушпиння і т. ін.), руйнуючи, розламуючи її. Насипає [хлопець] з банки перед Тонею мідій, що він прихопив їх, видно, в Сухомлиновій хаті, сам їх розлущує і подає дівчині (Гончар, Тронка, 1963, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 731.