РОЗЛУ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розлу́щити. Весіннім струмочком від скверу, Рукою дитячою пущений, Відчалив кораблик з паперу, На ньому — горішок розлущений (Мур., Лірика, 1954, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 731.