РОЗЛУ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок.

1. тільки 3 ос., неперех. Розноситися, поширюватися луною в навколишньому просторі; лунати. Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює… (С. Ол., З книги життя, 1968, 126).

2. перех. Розносити, підсилювати які-небудь звуки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 730.