РОЗЛИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розли́ти 1 — 4,6. Він ще постояв трохи, задумавшись та поглядаючи на криницю, на розлиту та розхлюпану воду кругом криниці (Н.-Лев., VI, 1966, 307); Дніпро внизу розлитий Сяє, грає, котить води… (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 39); Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном (Сос., II, 1958, 67); Але відчувалось, що в ньому [світанку] вже звуки розлиті, Лиш з’явиться сонце — вони задзвенять у блакиті (Перв., II, 1958, 53); Нараз підхоплював Марусю якийсь вир радості й гострого відчування розлитої доокола гірської краси (Хотк., II, 1966, 44); // розли́то, безос. присудк. сл. Верба наказував, щоб вона [радистка] виходила з своєї схованки тільки через отой телефонний люк, де розлито смердючий соляр і смолу (Кучер, Голод, 1961, 423); Скільки там пісень розлито — У степу, де стежка в жито (Нех., Ми живемо.., 1960, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 727.