РОЗЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЛИ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш і рідко РОЗІЛЛЯ́ТИ, розіллю́, розіллє́ш, іноді розілля́ю, розілля́єш, док., перех.
1. Проливати, пити яку-небудь рідину, хлюпати, бризкати якоюсь рідиною на що-небудь (перев. мимоволі, ненароком, через неуважність і т. ін.). Якось зачепила [княгиня] .. срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (П. Куліш, Вибр., 1969, 129); — Ой лишенько! через вас я розлила чай (Н.-Лев., II, 1956, 65).
◊ Розлива́ти (розли́ти, розілля́ти) кров — те саме, що Пролива́ти (ли́ти, проли́ти і т. ін.) кров (див. кров). Щораз, як ми кров нашу розливаєм За рідний край, — яка користь кому? Мерзенного деспота уквітчаєм Та й молимось, як богові, йому (Граб., І, 1959, 495); — Ти знов благословиш розливати кров твого народу! Слухай, віддай мені моїх синів… (Коцюб., II, 1955, 182); Не помирилися царі за царства.. — і давай мірятись силою: хто більше згубить безневинних душ, хто розіллє більше людської неповинної крові… (Мирний, І, 1954, 359); Розлива́ти (розли́ти) мо́ре (рі́ки) сліз чиїх; Розлива́ти (розли́ти) сльо́зи чиї: а) (чужі) завдавати кому-небудь багато горя, страждань. Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке море сльоз [сліз] і крові (Шевч., II, 1963, 51); — Усі, кажуть, перед богом рівні, а бач: один у неволі скніє, а другий п’є, розливає сльози людські (Мирний, IV, 1955, 177); б) (свої) гірко плакати. Стогнали перед очима люди, розливаючи свої живі сльози… (Мирний, І, 1954, 347).
2. Розподіляти яку-небудь рідину, переливаючи з однієї посудини в декілька або багато інших. Пані, як і завжди, розливала чай, а панич з паном гуторили про вчорашній вечір (Мирний, III, 1954, 161); Бійці сіли.. вечеряти. Багіров мовчки розливав норму спиртного і підносив кожному.. з особливою пошаною (Гончар, III, 1959, 122); // спец. Заповнювати розплавленим металом ливарні форми. — Тут треба сталь чи чавун розливать, а кран ще не має команди (Кучер, Трудна любов, 1960, 474); Сталевар чотири варки Розлив з гарячого ковша (Воронько, Три покоління, 1950, 6).
3. рідко. Покривати водою, затоплювати який-небудь простір, поверхню чогось. Після похмурої темної ночі, в котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати (Мирний, І, 1954, 317); * Образно. На сірому небі показалось блакитне озерце.. Озерце в небі виступа з берегів і вже широко розлило води (Коцюб., II, 1955, 322); // безос. Виклика́ти повінь, вихід річки і т. ін. з берегів. Іншу призначено кару — у поводях ріки розлити І з неозорого неба наслати дощі ненастанні (Зеров, Вибр., 1966, 307); Як зійшов весною лід, Як розлило річку, То не раз і він убрід Гнав бідарку-бричку (С. Ол., Вибр., 1959, 285).
4. перен. Поширювати, розносити що-небудь у різні напрямки в навколишньому просторі або в певних межах. Резеда розливала тонкі пахощі й сповнила ними всю хату (Н.-Лев., І, 1956, 352); Високо в небі наче висів, тріпочучи крильцями, і радісно розливав свої трелі перший жайворонок (Тулуб, В степу.., 1964, 39); Місяць плив поміж хмар, розливаючи сріблясте сяйво (Цюпа, Назустріч.., 1958, 278); Погасла свічка, — тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту. Страшенний чад розливши навкруги (Граб., І, 1959, 312); Жита квітучі дух розіллють милий, Зростуть будови з попелу руїн (Рильський, II, 1960, 216).
5. розм. Розбороняти тих, що б’ються, обливаючи їх водою. Онисько собі не дякує Василеві. Не раз і за чуби бралися. Якби люди не розлили, то, може б, обидва без голови осталися на батьківськім добрі (Мирний, І, 1949, 218); Мовчки слухала Орина сварки батька та дочки.. Зчиняли бучу, хоч водою їх розливай (Чорн., Пісні.., 1958, 79).
◊ Водо́ю не розли́ти (не розіллє́ш) див. вода́.
6. діал. Розбавляти, розводити. Отець шинкував чесно, водою горівки не розливав, і.. народ ішов до нього (Фр., V, 1951, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 725.