РОЗКІ́ШНО, присл.

1. З великою розкішшю (у 1 знач.). Велика шафа з розкішно оправленими книжками має навстіж відчинену одну половинку дверцят (Вільде, Сестри.., 1958, 427); Іван вступив до розкішно обставленого кабінету і трохи розгубився (Кол., Терен.., 1959, 352).

2. Витрачаючи великі гроші, у достатках, безтурботно. Весело, розкішно жила генеральша (Мирний, І, 1949, 198); Три молоденькі акації на причілку, піщані замети попід самими вікнами… Не розкішно живе чоловік! (Гончар, Таврія, 1952, 111).

3. Буйно, пишно. Нехай лілія біла Розкішно процвіта (Манж., Тв., 1955, 52); Посадив [Замфір] на щастя якийсь особливий гатунок винограду — от як розрісся тепер розкішно! (Коцюб., І, 1955, 190).

4. Дуже красиво, яскраво, барвисто. На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками (Н.-Лев., III, 1956, 14); Невеличкий садок, та скільки туди народу назбиралося? І все те нарядилося пишно, уквітчалося розкішно (Мирний, III, 1954, 261).

5. Задовольняючи найвищі естетичні вимоги, смаки; вишукано, прекрасно. Ще ніхто не чув, щоб так розкішно пахли фіалки (Рильський, Бабине літо, 1967, 20); Одягалась Оленка завжди гарно і навіть розкішно. Особливо до лиця їй було темно-зелене платтячко (С. Ол., З книги життя, 1968, 189); Виткі, чорні до блиску коси розкішно спадали їй на плечі (Гончар, Новели, 1949, 115).

6. у знач. присудк. сл., розм. Захоплююче, дуже приємно. — Як розкішно! — сказала [Аглая-Феліцітас]. — За кожним разом, коли виходжу на початку зими на воздух [на повітря], .. мені здається, що я вступаю в інший світ (Коб., III, 1956, 374); Тепло йому і затишно; весело і розкішно; не знає він ні в чому недостачі, — бо не знає і краю у своєму добрі… (Мирний, І, 1954, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 700.