РОЗКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.

1. Кусаючи, розділяти що-небудь на шматки, частини. Бере [Пушкін] ложечкою ягідку агрусу. Розкушує і.. відчуває, як по піднебінню розповзається кисло-солодкий сік (Полт., Повість.., 1960, 471); Марта вкинула в рот картоплину, розкусила й виплюнула (Н.-Лев., III, 1956, 113); // Кусаючи, руйнувати оболонку, покриття чого-небудь (горіха і т. ін.). Янцьо сів коло тата під піч на лаву й почав вибирати з-за пазухи незрілі ще лісові горіхи, розкушувати їх зубами (Коб., III, 1956, 483).

2. перев. док., перен., розм. Зрозуміти кого-, що-небудь, розібратися у комусь, чомусь. [Xрапко:] Молода неповинна душа зразу помітила, зразу розкусила, що воно за ірод придався… А я, старий дурень, зовсім не те думав… (Мирний, V, 1955, 203); П’ять місяців спільної роботи — цього цілком досить для того, щоб розкусити всяку людину, навчитися впливати на неї (Шовк., Інженери, 1956, 99).

◊ Розкуси́ти тверди́й (міцни́й) горі́х (горі́шок) — з великими труднощами впоратися з чим-небудь, розв’язати якесь складне завдання. Вночі хлопець розкусив твердий «горішок»: винайшов простісінький пристрій і обробив з товаришами усі деталі… (Рад. Укр., 1. V 1971, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 721.