РОЗКУ́ТІСТЬ, тості, ж. Стан за знач. розку́тий 2. Він бачив у ці дні, як хмелила Ярославу розкутість власного темпераменту, творча її фантазія віднаходила саме те, що треба було знайти (Гончар, Циклон, 1970, 175); Масштабність і гострота художньої проблеми, піднесення цінності людської особи породжують розкутість думки (Вітч., 3, 1968, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.