РОЗКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех. Розгортати кого-, що-небудь, вивільняючи від одягу, покриття і т. ін. — Ні, це видно сам [Василь] від себе,— подумала Галя і не розкутуючи голови, прилягла на лаві (Мирний, IV, 1955, 125); Розкутала я Сашка, посадила на лаві коло бабусі (Ів., Таємниця, 1959, 104); // Розмотувати одяг, покриття і т. ін., яким закутано кого-, що-небудь. Вона одкинула вуаль і стала перед дзеркалом знімати з голови капелюш та розкутувати вуаль (Н.-Лев., IV, 1956, 45); Соломія заметушилася, давай розкутувати хустку (Кучер, Прощай.., 1957, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.