РОЗКУРКУ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкурку́лити. Разом з гітлерівцями в дні страшної навали прийшли в село, ніби з того світу повернулись, розкуркулені хазяї та їхні синочки (Цюпа, Краяни, 1971, 44); // розкурку́лено, безос. присудк. сл. Вгорі колись стояв хутір заможної родини Стоянів. У тридцятому Стояна розкуркулено й виселено, а пізніше знесено й хутір (Коз., Блискавка, 1962, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.