РОЗКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкури́ти 1. Пугач подав йому свою розкурену люльку. Данило попахкав нею, тоді почав розповідати (Гжицький, Опришки, 1962, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 720.