РОЗКУМЕ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКУМЕ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех., фам. Те саме, що розбира́тися 1, 2. Кожний, хто обертався і розку-мекував, у чім справа, негайно забував за Рідкодуба й прилучав свій сміх до гурту (Кир., Вибр., 1960, 207); Хтось заплескав в долоні, хтось розсміявся, а Пацьоренко, не розкумекавши, допитувався: — Що він сказав? (Збан., Переджнив’я, 1960, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 719.