РОЗКРІПА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКРІПА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. іст. Звільняти від кріпацтва. Одні твердили, що до знищення кріпацтва треба йти мирним шляхом, інші, навпаки, доводили, що цар і поміщики не згодяться добровільно розкріпачити селян і дати їм землю (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 37).

2. перен. Звільняти кого-небудь від будь-якої залежності, від утисків, гніту. Жовтнева соціалістична революція розкріпачила жінку, забезпечила їй повну рівноправність у політичному і громадському житті (Літ. газ., 19.III 1957, 1); // Робити що-небудь вільним, непідвладним. Соціалізм докорінно змінив мету суспільного виробництва, розкріпачив працю, перетворив її на вільну і творчу (Кош. Укр., 9, 1967, 50): // Створювати умови, можливості для вільного, безперешкодного розвитку чого-небудь. Дедалі зростаючий конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами владно ставить перед людством завдання — розірвати прогнилу капіталістичну оболонку, розкріпачити могутні продуктивні сили, створені людиною (Програма КПРС, 1961, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 716.