РОЗКРИ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКРИШИ́ТИ, кришу́, кри́шиш, док., перех. Розбивати, розколювати щось на дрібні шматочки, крихти; кришити, подрібнювати. Влучним попаданням на шматки розкришило другу гармату (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 649); // Смітити крихтами чого-небудь. Мовчала тільки Василина, пильно позираючи на Сашка, чи так як слід він поводить себе за столом, чи не розкришує хліба (Кучер, Прощай.., 1957, 113); Занапастив [Кіт] кільце ковбаски: До половини, може, з’їв, А то порвав і розкришив (Гл., Вибр., 1951, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 716.