Про УКРЛІТ.ORG

розкраювати

РОЗКРА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Розділяти, різати на частини, шматки, порушуючи цілість чого-небудь. Стало видно дорогу, що розкраювала навпіл прозорий осінній ліс (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 22); [Данило:] Коли на твоїм порожнім лобі сяде муха, я поручусь, що муху надвоє розкраю (К.-Карий, II, 1960, 64); Щілинка, що раніше була лише скраю, тепер наскрізь розкраяла маленьке тільце сопілки (Головко, І, 1957, 138); * Образно. Не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спалахом (Довж., І, 1958, 67); // Наносити глибокі рани, розрубувати до крові. Осатанівши від скаженого скруту, з нелюдською силою стали локшити ці леви [козаки] все, що їх оточало:.. розбивали надвоє голови, розкраювали молоді, вродливі обличчя (Стар., Облога.., 1961, 58); — Чого ви в’язнете, чого вам треба? Одійдіть геть, бо ще комусь голову розкраю!— крикнув на хлопців Іван (Л. Янов., І, 1959, 100).

◊ Розкра́ювати (розкра́яти) [і] се́рце чиє ([і] ду́шу) чию, кому — завдати болю, горя, страждань і т. ін. кому-небудь. — А втім, може й справді се якась невідома сила розкраяла мені і серце і душу надвоє… (Л. Укр., III, 1952, 703).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 712.

вгору