РОЗКОШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Жити в достатку, розкошах. Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати… (Шевч., II, 1963, 11); Мали [Охрім із жінкою] всякого добра, що й не злічити. Та недовго розкошували (Вовчок, І, 1955, 95); // Вести безтурботне, розгульне життя. Тихо у турецькому місті. Вечір пізній, місяць ясний. Хто відпочив, а хто розкошує (Вовчок, І, 1955, 336); О, живіте, кохайтесь, первістки зривайте, Розкошуйте, танцюйте, вино наливайте! (Л. Укр., IV, 1954, 265); — Така, мовляв, воля божа, щоб я робив на них, дармоїдів, як проклятий, а вони щоб розкошували (Головко, II, 1957, 403); // Відчувати задоволення, насолоду, втіху від чого-небудь. Підшивав [ковдру] рівно дві години, аж втомився. Зате тепер розкошую під ковдрою (Коцюб., III, 1956, 179); Данило, заховавшись у хутряний мішок, розкошував у теплі (Трубл., І, 1955, 155); На них [возах] сиділи чорні чубаті запорожці з берегів Самари і Дніпра і лінькувато пихкали люльками, розкошуючи ярмарком (Панч, Гомон. Україна, 1954, 94); // перен. Виявляти себе у всій красі, силі (про природу). І в небі й на землі все неначе мліло й розкошувало в пишноті гарного тихого петрівчаного вечора (Н.-Лев., IV, 1956, 276); Трава, папороть, арніка, незабудьки й т. ін. Все те розкошує коло берега потоку (Коб., III, 1956, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 711.