РОЗКОШОЛЮ́Б, а, ч., заст. Те саме, що розкі́шник. Чого се разом обудилися турки розкошолюби? Чого се біжать перелякавшись? (Вовчок, І, 1955, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 711.